Директор Авдіївського коксохіму: «Після того, що ми пережили, важко чогось боятися»

Директор Авдіївського коксохіму: «Після того, що ми пережили, важко чогось боятися»

21.01.2019

Авдіївський коксохімічний завод (АКХЗ) – найбільше коксохімічне виробництво у Європі. Підприємство, що входить до групи «Метінвест», головним акціонером якого є Рінат Ахметов, розташоване на Донеччині – усього в кількох кілометрах від лінії фронту. Через це за роки війни на сході України понад 300 мін впало на території заводу, 12 заводчан загинуло, двоє з яких безпосередньо на робочому місці, а саме підприємство 15 разів опинялося на межі повної зупинки, деякі з його печей перебували у консервації понад 30 місяців.

Однак за останній рік підприємству вдалося не тільки зберегти виробництво коксу, але й вийти на довоєнні потужності. Генеральний директор заводу Муса Магамедов в ексклюзивному інтерв'ю Радіо Свобода розповів, як попри напружену ситуацію та заборону торгівлі з непідконтрольними територіями, підприємство змогло цього досягти.

– Пане Магомедов, як завод працював у 2018 році?

– У цілому минулий рік був хорошим. Нам вдалося вивезти з консервації останню батарею. Щоправда, роботу не всіх печей вдалося відновити. Зараз із 65 печей працюють 35, вісім перебувають на капітальному ремонті, інші чекають своєї черги. Щоб ввести їх у повноцінну експлуатацію нам потрібно півроку-рік.

– Скільки коксу сьогодні виробляється на АКХЗ на день?

– У середньому, зараз ми виробляємо 9300 тонн на добу доменного коксу або 10 тисяч тонн валового. Цей показник вищий навіть за той, з яким ми увійшли у період початку бойових дій. Зараз працюють усі цехи, усі структурні підрозділи. Штатна чисельність на сьогодні 3750 осіб, маємо невеликий керований «недоштат».

– Все ж таки, поясніть, як попри заборону торгівлі з непідконтрольними територіями Донбасу вдалося відновити довоєнні потужності виробництва? Адже до 2017 року основним джерелом поставок вугілля були шахти групи компаній «Метінвест», розташовані саме за лінією розмежування.

– Дійсно, з початку блокади на Донбасі завод повністю перейшов на американське та австралійське вугілля, а також українське з підконтрольних територій. Так триває й до сьогодні. Певний час через складну логістику ми не могли вийти за межі виробництва 500 печей на добу. Бо у нас одразу виникали проблеми то з вивозом коксу, то навпаки із завезенням вугілля. Проте зараз нам вдалося розв'язати це питання.

– Чи вплинула блокада Керченської протоки на роботу АКХЗ?

– Якщо говорити конкретно про роботу нашого виробництва, то – ні, не вплинула. Це пов'язано з тим, що вугілля з Америки та Австралії йде до нас через Одеський морський порт. Проте морська блокада вплинула на собівартість та конкурентоспроможність інших підприємств нашої компанії, вантажі до яких йшли через порт у Маріуполі.

– Як через це змінилася собівартість виробництва зараз?

– Насправді, наші прямі і найбільші конкуренти на ринку – це росіяни. У порівнянні з ними ми знаходимось в абсолютно не конкурентних умовах. Це пов'язано і з логістикою, і з доставкою, і зі стабільністю.

З початку блокади на Донбасі ситуація не покращилась, морська блокада ще додала складнощів. Все це впливає і на конкурентоспроможність, і на обсяги виробництва. Але ми не здаємося!

– У грудні 2018 року на заводі знов запалили факел автоматичного газоскидного пристрою, який місцеві жителі називають ще «Байконуром». Що це означає для заводу?

– Це означає, що зараз ми працюємо на повну потужність. Він погас, коли відбулася перша велика зупинка через бойові дії, і після того ми його не вмикали. Адже більше завод не виходив на такі потужності, щоб був надлишок коксового газу.

Коли факел погас, для мене настала справжня темрява. Я дуже чекав, коли ми зможемо його знов запалити, бо він вселяє надію на краще.

– Нещодавно на заводі була запущена трубчаста піч для розігріву смоли, аналогів якої в Україні нема. Розкажіть, наскільки на заводі приділяється увага впливу виробництва на екологію у регіоні?

– Якщо не приділяти увагу екології, то екологія сама візьметься за нас. Тому основна мета капітальних ремонтів коксових батарей – це забезпечити герметичність кладки дверей, щоб не було газування. А у трубчастій печі працюють вже інші принципи очищення. У порівнянні з тією піччю, яку вона замінила, викиди скоротилися на 90 %.

Тож, я вважаю, що будівництво цієї печі було і екологічно, і економічно правильним рішенням. Взагалі, за останні 5 років на модернізацію виробництва та екологічні програми ми направили майже мільярд гривень.

– Потужна ескалація на початку 2017 року оголила усі слабкі місця інфраструктури Авдіївки. Перш за все, йдеться про газо-, електро- та водопостачання. Чи з того часу вдалося вирішити ці проблеми, адже вони стосуються також і виробництва?

– Із цих трьох основних проблем, по суті, у нас залишилася лише одна – це водопостачання. Будівництво двох ЛЕП завершили у 2017 році й із електропостачанням міста зараз проблеми немає. Щодо газу, то хоча будівництво газогону в Авдіївку було затягнутим, тепер питання газопостачання також знято. А от водопостачання на сьогодні залишається найбільшою проблемою як для міста, так і для заводу. І у цьому напрямку, поки що, швидкого рішення немає.

Вода для населення йде через ДФС (Донецька фільтрувальна станція – ред.), яка розташована безпосередньо на лінії фронту. Тому, можливо, ця проблема бути мати місце допоки триватимуть бойові дії.

Для розуміння, якщо газогін та ЛЕП побудували приблизно за однакову вартість – 34 мільйони та 33 мільйони відповідно – то водопровід може коштувати близько 250 мільйонів гривень. Але найголовніше – це час, який може піти на будівництво.

– Як ви оцінюєте можливість реінтеграції Донбасу?

– Я все ще сподіваюсь, що знайдеться політичне рішення, і війна на Донбасі закінчиться, а Донецьк як був Україною, так і залишиться.

Я дуже сподіваюсь, що люди зможуть працювати там, отримувати достойну заробітну плату, як це було до війни. І літаки літатимуть з Донецька. Я в це вірю. Правда, віри стає все менше. Але без неї не можна: якщо не вірити, то все взагалі втрачає сенс.

– Вважається, що через президентські та парламентські вибори 2019 рік буде непростим для України. Чи є у вас побоювання, що політична ситуація може вплинути на роботу АКХЗ?

– Після того, що ми пережили тут в Авдіївці, взагалі складно ще чогось боятися. Так, будуть президентські, парламентські вибори, можливі зміни. Але у порівнянні з тим, коли через місто та завод проходить лінія фронту – це все нестрашно.

автори:

Анастасія Магазова
Андрій Дубчак

фото:

Андрій Дубчак


Всі публікації